А 43 Марусинець, М. М. Феномен "встрати довіри до світу" у дітей, вихованців інституційних закладів опіки [Текст] / М. М. Марусинець, О. Т. Смук> // Актуальні проблеми психології : Збірник наукових праць / За ред. С. Д. Максименка. - Київ-Ніжин : ПП Лисенко М. М., 2018. - Т. 14 : Методологія і теорія психології, Вип. 1. - С. 209-222. - Бібліогр.: с. 219-220 (9 назв)
Рубрики: Методологія і теорія психології Кл.слова (ненормовані): депривація -- соціальна та психічна депривація -- особистість дитини-сироти -- втрата довіри до світу -- інституційні заклади опіки Анотація: У статті зроблено спробу розкрити феномен втрати довіри до себе у дітей, які виховуються в інституційних закладах опіки. Проаналізовано основні теоретичні підходи щодо вивчення феномена "депривація" та її різновиди. Проведено аналіз проблем, пов'язаних із їх роллю і функціями в процесі становлення та розвитку особистості дитини-сироти. Встановлено, що процес формування такої категорії дітей відбувається в стані соціальної та психічної депривації, яка негативно впливає на розвиток емоційно-особистісної сфери, спілкування, самоприйняття і самооцінки. Як наслідок, у дітей деформується багато ключових установок, зумовлених повноцінною соціалізацією, до якої залічують і соціально-довірливі відносини до світу. Діти, які виховуються поза сім'єю, переживають депривацію, викликану психічним і особистісним розвитком, який проявляється в деформації базової довіри дітей до світу. Як важливе новоутворення така деформація виникає у дітей раннього віку і проявляється в агресивності, підозрілості, нездатності до автономного життя. Внаслідок цього подальший розвиток довірливих відносин дітей є деформованим, оскільки формування важливих особистісних якостей - автономність, ініціативність, соціальна компетентність, здатність до діяльності, статева ідентичність - принципово неможливі, або мають депривований характер. Підтвердженням цього є дослідження, які вказують на те, що люди, які преренесли в дитинстві материнську депривацію, продовжують відчувати недовіру до всіх людей, за виключенням членів своєї мікрогрупи, які перенесли те ж саме. Формування неадекватних соціальних очікувань, орієнтуються на визнання у своєму середовищі через фізичну силу, агресію і асоціальні форми поведінки. Почуття відповідальності, відношення до власного життєвого часу, проживання за груповими моральними нормами, орієнтація на групову совість і поруку відкладають відбиток на самосвідомість дітей за еталоном поведінки педагогів і обслуговуючого персоналу. Злиття з конкретною людиною (вихователем, батьками, педагогом та ін.), а також із групою людей (добре відомим для дітей є інтернатське "ми") часто блокує, а іноді і зовсім унеможливлює розвиток автономності дитини, її ініціативності й відповідальності за свою поведінку. Дод.точки доступу: Максименко , Сергій Дмитрович \голов. ред.\; Смук, О. Т. Є примірники у відділах: всього 1 : ЧЗ (1) Вільні: ЧЗ (1) |