Роль та функція аматорства в загальному розвитку українського театру. Від зародження до сьогодення

Abstract

У статті автор на прикладі історичних подій (від зародження українського театру до сьогодення) ставить за мету визначити функцію та роль аматорського театрального мистецтва у суспільстві. У тексті окреслено, що на початках історії – театралізація обрядів, а далі театралізація літургій у церкві несла роз’яснювальну функцію для населення, а також підсилювала святкування календарного циклу. Обґрунтовано, що вже шкільний театр прагнув виконувати функцію формування професійного театру. Саме в рамках українського шкільного театру писалися перша драматургія та теорія драми. Хоча в більшості театр продовжував функціональну прив’язку до свят календарного циклу та важливих подій у суспільному процесі. Окреслено аматорський театр, який розвивався як палацовий та кріпацький театр, і також вже виконував роль формування окремого українського професійного театру, хоча ще мав більше розважальну і повчальну функції. На ведено приклад аматорських гуртків, з яких по факту вийшли представники «театру корифеїв», які вже ставали рупором україноцентричних ідей, а не лише розважальних чи роз’яснювальних функцій. Навколо цих гуртків і всередині них формувалася драматургія, яка вже ширше доносила проукраїнські ідеї. Саме цей громадський аматорський рух доформував професійний український театр. Утім, аматорство продовжило і продовжує існувати. Бачимо на прикладі Народного театру «Арсенал», одного з найстаріших нині діючих колективів, який виник ще наприкінці ХІХ століття. Цей театр проіснував у радянський час як функціональна потреба людей технічних професій заводу «Арсенал» гуртуватися в самодіяльність і створювати театральне мистецтво заради відпочинку. Сьогодні функція аматорства трансформувалася ще й в функцію психологічної реабілітації. Дуже багато людей, які мають інші професії в дорослому житті приходять у різні колективи займатися театром. Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, об’єктив ності та системного підходу. Спираючись на зазначені принципи, у процесі дослідження пріоритетними стали методи: статистичний (використано опис найбільш важливих явищ в історії українського театру); емпіричний (вивчення літературних джерел, дослідження визначених знакових епох); метод фіксації та аналітики сучасних процесів. Наукова новизна статті полягає в тому, що автор досліджує аматорське театральне мистецтво не лише як творчий процес, а як функцію у суспільстві. Висновки статті дають змогу дослідникам аматорського українського театрального мистецтва поглянути на нього крізь призму суспільної функціональності, а не лише як творчий процес.