Ландшафтний код мовосвіту Олександра Олеся

Abstract

У статті окреслено лінгвостилістичні домінанти пейзажної лірики Олександра Олеся. Проаналізовано словесні образи, які створюють мовну картину світу автора. Зосереджено увагу на етнокультурному марку-ванні вербальних контекстів, що містять описи природи. Проведено кореляцію між пейзажними художніми образами та психоемоційним струменем ліричного тексту. У пропонованій публікації визначено основні концепти ландшафтного коду поезії Олександра Олеся, зокрема таких, як сад, гори, гай, скелі, море та ін. З’ясовано, що пейзажна й інтимна лірика перебувають у тісному взаємозв’язку, що поглиблює ще один аспект художньої творчості – філософське звучання віршів. В основному ліричні твори українського поета містять стилістичний колорит суму, смутку, печалі, іноді навіть розпачу, туги. Ці негативно забарвлені емоції створюють психоемоційну картину внутрішнього світу ліричного героя та суголосні із зображеними автором об’єктами природи. Локуси довкілля є маркерами вияву почут-тєвої сфери ліричного героя. Розкриття глибини почуттів ліричного героя на фоні природних образів відбувається за допомогою виразних художніх засобів, зокрема епітетів, метафор, порівнянь, перифраз. Декодування образів природи відбувається також і на етнокультурному рівні, оскільки поет яскраво відтворює українські пейзажі. Ландшафтний код мовосвіту Олександра Олеся охоплює й рівень символізму, оскільки частина концептів має виразне символічне забарвлення.