З історії формування поняття «нормотворчості» як складової моральної культури України ХІХ ст.

Abstract

З історичної точки зору щодо духовності української національної культури зверталися у своїх працях М. Грушевський, Д. Дорошенко, М. Драгоманов, І. Крип’якевич, І.Огієнко, М. Семчишин та ін. Духовна культура України розглядається ними у загальнослов’янському та світовому контексті. Щодо хронологічних меж, які зазначені у статті, то слід відмітити, що ХІХ ст. позначене як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики. Саме в цей час з’являються твори, які стали дорогоцінним надбанням духовної культури людства. Аналізуючи розвиток культури за цей період, передусім слід зазначити, що на нього вплинули значні світоглядні та соціальні зміни. Світоглядні уявлення людини цієї доби формувалися під безпосереднім впливом принципу історизму, інтерес до історичних наук у першій половині ХІХ ст. надзвичайно зріс. Майже в усіх європейських країнах утворюються історичні товариства, засновуються музеї, починають видаватися історичні журнали, формуються національні школи істориків. Більш вагомішою серед них була школа, яка склалася у Франції в добу Реставрації ( О. Тьєррі, О. Міньє, Ф. Гізо). Так, О. Тьєррі вважав, що історична наука повинна бути не біографією влади, а біографією маси. У ХІХ ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття. На українському інтелектуальному ґрунті прищеплюється і добре проростає романтична ідеалізація моралі минулого на народній фольклорній культурі (Т. Шевченко, П. Куліш, М. Максимович, М. Костомаров, П. Юркевич, О. Потебня), які вперше намагалися виділити риси та моральні особливості менталітету українського народу. Питання народної нормотворчості нерозривно пов’язані з національними особливостями моральної культури народу, який себе зберігає. Поява інтересу до цієї проблематики прослідковується в науковій літературі досить давно. Можна досить чітко датувати появу інтересу до цієї проблематики. Вона проглядається особливо яскраво в тих пошуках, які сформувалися вже у літературі та філософії. Філософське бачення світу спиралось на раціоналізовані системні концепції, голосно заявляючи про себе «мовою раціональності», особливістю якої є бачення в центрі буття «людської самості». У статті висвітлюються питання, які, саме, пов’язані з формуванням та формулюванням поняття «нормотворчості» на прикладі історії культури України ХІХ ст. Аналізується моральна культура як реальна об’єктивність людського буття та розглядається історико практичний зміст культурної норми.