РІЗНОВИДИ ОРКЕСТРУ НАРОДНИХ ІНСТРУМЕНТІВ В УКРАЇНІ

Abstract

Важливим фактором у досягненні високопрофесійного виконавського рівня будь якого оркестрового колективу є раціонально сформований інструментальний склад. Він має забезпечити різноманітне, багатоголосне та поліфункціональне звучання і створити певну органічну цілісність, в якій музичні інструменти доповнють один одного у тембровій взаємодії та відтворюють всі види оркестрової фактури. У сучасний період в Україні існують два основні різновиди оркестру народних інструментів. Перший – базується на основі струнно-смичкових музичних інструментів, а другий – на основі струнно-щипкових. Оркестр, основною групою в якому є струнно-смичкові інструменти, визнається як національний і не викликає істотних суперечок відносно національної належності його інструментального складу. Оркестр, основою якого є струнно-щипкові інструменти (домровий секстет), на думку окремих фахівців, вважається не національним в українській музичній культурі. Аналіз технологічних, функціональних, музично-виражальних можливостей та тембрового об’єднання великої кількості музичних інструментів народного оркестру в єдину цілісність звучання дає підстави зробити висновок, що процес формування здійснювався за принципами тембрової спорідненості, контрастності, поліфункціональності та доцільності художньо-образної цілісності. Відмін ність звучання різновидів народних оркестрів в Україні з одного боку пов’язана з тембровим колоритом інструментального складу, з іншого – репертуарною спрямованістю. Результатом взаємодії зазначених чинників є формування двох основних підходів до використання темброво-акустичних якостей обох складів. У першому варіанті домінують переосмислення народно-інтонаційного матеріалу, значною мірою, його стилізація, транскрипції, перекладення симфонічної музики, а також оригінальні твори сучасних композиторів. У другому – переважає етнографічний принцип, що базується на збереженні автентичності звучання, орієнтованої на збереження та відтворення народно-колористичних аспектів звучання. Оркестри першого напрямку, породжені свого часу організованим аматорством, поширились серед музичних навчальних закладів різних рівнів. Деякі з них за професіоналізмом та оригінальністю звучання цілком заслужено претендують на статус академічних колективів. Оркестри другого напрямку виросли з традиційних форм народно-інструментального музикування і стали його органічним продовженням у більш розширених інструментальних складах. Частка таких оркестрів значно більша серед професійних колективів і значно менша в аматорстві та мережі музичних навчальних закладів. Обидва види народних оркестрів є надбанням української національної культури: вивчення історичних джерел музичного інструментарію України дає підстави стверджувати, що за своїм історичним походженням, чотириструнна домра є музичним інструментом українського народу. Також важливим є факт того, що в Україні використовується саме чотириструнний варіант інструмента з квінтовим строєм, на відміну від триструнної квартової домри в оркестрі російських народних інструментів. Обидва різновиди народних оркестрів в Україні мають великі художньо-виражальні можливості. Інструментальний склад забезпечує використання всього музичного діапазону та розподіл теситурних можливостей інструментів, самостійність застосування оркестрових груп, різноманітну шкалу динамічних відтінків, технічну досконалість виконання. Відмінність звучання колективів з одного боку пов’язана з тембровим колоритом існуючого інструментарію, з іншого – з репертуарною спрямованістю. Результатом взаємодії цих двох чинників стало формування двох основних підходів до використання темброво-фонічних якостей обох складів. У першому – домінують переосмислення народно-інтонаційного матеріалу, певною мірою, його стилізація, транскрипції і перекладення класики та творів сучасних композиторів; у другому – переважає етнографічний принцип, що базується на збереженні автентичної традиції ансамблевого музикування зі значною часткою авторського переосмислення, оригінальної музики орієнтованої на використання народно-інтонаційних аспектів звучання. Оркестри першого напрямку, породжені свого часу організованим аматорством, поширилися серед навчальних музичних закладів різних рівнів. Деякі з них за оригінальністю і професіоналізмом звучання сьогодні цілком заслужено претендують на статус професійних академічних колективів. Оркестри другого напрямку, що виросли з традиційних форм фольклорно-інструментального музикування на основі ансамблю «троїстої музики» стали їх органічним продовженням та новим етапом розвитку народно-оркестрового жанру в Україні.