Регіональна локалізація основних мотивів українських купальських пісень

Abstract

Питаня локалізації текстів купальських пісень до цього часу не тільки де-тально не розглядалось, а й навіть не ставилось у практичну площину. Тим часом наші спостереження показали, що більшість із них мають свій ло-кус поширення, який відповідає локусу поширення того чи іншого купальського обряду. Тому залежно від місцевості набір основних мотивів купальських пісень буває різний. Лише частина таких текстів має загальне поширення на всій території України. Це купальські пісні з мотивами вгадування долі за пущеними на воду вінками, купання хлопців, потопання хлопців під час купання. На всій території Правобережжя відома пісня про розпалювання (розведення, заведення) молодицею купайлиці. Найбільша кількість моти-вів купальських пісень зафіксована на Волині та Поділлі. Особливою попу-лярністю тут користуються пісні з мотивами прикрашання купайлиці та намагання хлопців поглумитися над дівочим атрибутом, звивання дівча-тами віночків, встановлення купала з верби. Парубочий обов’язок – вирубу-вання купайлиці, сестровбивство з ритуальною метою, обов’язкова при-сутність дівчат і хлопців на купальському дійстві, потоплення "купала", купання, гадання на пущених на воду вінках, збереження "купала" до на-ступного року, зимівля та літування "купала". Обов’язок молодиці – поча-ти святкування, відбирання відьмами молока від чужих корів, розпалювання вогнищ на горі, купний гріх, сегрегація новоутворених подружніх пар після Купала, ритуальний гетеризм на честь свята, унормована сексуальна сваволя, сватання дівчини після свята. Від Полтавщини до Слобожанщини відомі варіанти пісні, в якій топиться Маринка. На південно-східних теренах України купальська обрядовість не набула поширення. Не існувало єдиного комплексу типового купальського святку-вання, що мав би колективно-обрядовий характер, і на Гуцульщині. Купаль-ських пісень тут теж майже не співали. На Лемківщині купальська обрядовість і приурочені до неї пісні помітно позначені впливом близьких сусідів поляків і словаків, тому й свято в них здебільшого звалось не ’ку-палом’, а ’собіткою’ або ’св. Яном’.