Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://lib.ndu.edu.ua/dspace/handle/123456789/2935
Повний запис метаданих
Поле DCЗначенняМова
dc.contributor.authorДжулай, Ю. В.-
dc.date.accessioned2023-06-13T05:33:14Z-
dc.date.available2023-06-13T05:33:14Z-
dc.date.issued2023-
dc.identifier.udc161.225.23:[821.161.1:821.133.1] - 191.09-
dc.identifier.urihttp://lib.ndu.edu.ua/dspace/handle/123456789/2935-
dc.descriptionThe main theme of the paper is N.V. Gogol’s appeal to the poetry of A.-V. Arnault. Such appeal was a part of his working on the fragments of first volume of Dead Souls. At the same time, such appeal was his attachment to the viable structured tradition of such personified appeal in the Russian literary world, which originated in 1810. The analysis of the formation of this tradition, which was studied by Y. Oksman, showed the priority of the fables and apologues, and secondary position of tragedies in the structure of such appeal. The analysis of Gogol’s appeal to the apologue «Author and critique», which was very possible, showed that it could be motivated by the very creative need. N. Gogol saw in this apologue the formulation of interesting form of the unity between thought and critique, which lives in the mind of the author of such apologues. In a few lines of apologue, the author has an opportunity to combine his own strict thought and mockery of any real or imaginary opponents. N. Gogol mastered the author’s ideology of apologue, because his idea on Chichikov’s life being captured in the secret form by the passion from the birth without his participation, had no prospect of unequivocally positive acceptance by the readers. The particular analysis of author’s critical descriptions of two parties of readers, which do not accept the proposed author’s vision of Chichikov, showed that such readers repeat the position of the viewer, who was determined to understand the truth of comedy as a pleasure from the truth, which was brought from the stage by the efforts of author, and which they did not get from the searching author’s vision of Chichikov. The article proposes the idea, that N. Gogol understood this phenomenon as a kind of repetition of the school of mastering the truth, the structure of which was very accurately described by A.-F. Willemain in the boundary of the critical analysis of the reasons for success of E. Scribe’s comedies. N. Gogol played out such reasons for some parties of readers, who disagreed with the author, in some pictures of self-destruction of such disagreement, which can be seen by even not very deep mind.uk_UA
dc.description.abstractСтаттю присвячено аналізу звернення М. В. Гоголя до поезій А.-В. Арно під час роботи над фрагментами останньої глави першого тому «Мертвих душ», яким М. Гоголь долучався вже до структурованої традиції такого звернення у російській літературі, яка брала свій початок з 1810 р. Аналіз формування і закріплення цієї традиції впродовж двадцяти з гаком років, проведений Ю. Г. Оксманом, показав, що першість байок та апологів у супроводі віршів у цій традиції, все більше і більше робила увагу до трагедій А.-В. Арно перспективою другого плану. Аналіз можливого звернення М.В. Гоголя до апологу «Автор і критика» показав, що воно могло бути вмотивовано важливою творчою потребою. В ньому автор побачив цікаву для нього форму поєднання думки і критики, якою живе автор апологів. У декількох рядках апологу автор має можливість поєднати власну строгу думку та кепкування над реальними або уявними опонентами. Цю авторську ідеологію апологів Гоголь опановував у зв’язку із тим, що його ідея щодо таїни захоплення Чичикова роковою пристрастю від самого народження, а не за власним життєвим вибором, не мала перспективи однозначного позитивного сприйняття і підтримки. Конкретний аналіз авторських критичних описів двох партій читачів, які не сприймуть авторського бачення образу Чичикова, показав, що глядач, якого налаштовано на розуміння істини комедії як насолоди від купи принесених легких істин, залишиться незадоволеним від істин, які приніс, або не обіцяє принести авторський образ Чичикова. У цій відмові приєднатися до авторського пошуку, М. Гоголь побачив повторення школи опанування істини не через зусилля розуму, а легкий дотик до істини з насолодою, вибудову якої дуже точно описав А.-Ф. Вільмен в межах критичного аналізу причин успіхів комедій Е. Скріба. Але у статті доведено, що М. Гоголь не прийняв цю критику як факт академічного дослідження, а розіграв для двох вказаних груп читачів незгідних із автором, картини саморуйнування цих претензій, які може побачити навіть і не дуже глибокий розум.uk_UA
dc.language.isoukuk_UA
dc.publisherВидавництво НДУ ім. М. Гоголяuk_UA
dc.subjectстрога критикаuk_UA
dc.subjectкепкуванняuk_UA
dc.subjectО. Пушкінuk_UA
dc.subjectМ. Гогольuk_UA
dc.subjectА.-В. Арноuk_UA
dc.subjectА.-Ф. Вільменuk_UA
dc.subjectЮ. Оксманuk_UA
dc.subjectапологuk_UA
dc.titleВідлуння Арно у «Мертвих душах» Миколи Гоголя: таїна пристрасті Чичиковаuk_UA
Розташовується у зібраннях:Література та культура Полісся. Випуск 108 (2023 р.)

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
ПОЛІССЯ_108-37-51.pdf786,23 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.