Антивоєнна проза Олександра Забарного: релігійно-родинна парадигма (на матеріалі збірки оповідань «Багряні терикони»)

Abstract

На початку ХХІ століття з’явився новий зумовлений російською агресією проти України дослідницький простір у вітчизняному літературознавстві – воєнна та антивоєнна творчість сучасних письменників. У цьому контексті своє місце займає й збірка оповідань ніжинського прозаїка О. Забарного «Багряні терикони», яка потребує вивчення в системі релігійно-родинних ціннісних вимірів, адже є своєрідною художньою інтерпретацією сюжету про втрачений рай. Автор статті вважає релігійність та родинність семантичними домінантами, які визначають сутність створеної письменником картини світу, її змістову спрямованість, сюжетне й образне оформлення. Він розглядає всі оповідання, що входять до збірки «Багряні терикони», як єдиний художній комплекс, покликаний проставити дві протилежні сутності в історії сучасного світу – агресивну, мілітарну, неоколоніальну путінської Росії та українську, ідеальну у своїй духовності, сповненій моральними імперативами та глибокими етичними цінностями. Користуючись таким підходом, дослідник дає оцінку змальованим подіям, образам-персонажам, осмислює авторське використання понять релігійного змісту. Аналітична робота привела до висновку, що названі прозові тексти О. Забарного слід кваліфікувати як антивоєнні, адже їх зміст спрямований на те, щоб заперечити агресивну сутність війни духовними ціннісними орієнтирами, якими володіє український народ і які демонструє як у своєму повсякденному житті, так і в часи жорстоких випробувань – воєнного лихоліття.