Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://lib.ndu.edu.ua/dspace/handle/123456789/1749
Назва: Компаративне наближення до хронотопу "Кантос" Паунда
Автори: Гон, О. М.
Ключові слова: Паунд
Тичина
київські неокласики
Дата публікації: 2020
Видавець: Видавництво НДУ імені Миколи Гоголя
Короткий огляд (реферат): Паундова візія історії людства в епосі "Пісні" є викликом стереотипному припущенню, що самé словосполучення "американський епічний канон" (цивілізаційно-історичний, суспільно-політичний, філософсько-естетич-ний) імплікує наперед відомий презирливий оксиморон. "Кантос" органічно функціонують у континуумі американської епічної традиції, започатко-ваній "Гартфордськими дотепниками". Засадничий хронотоп модерного епосу Паунда трансформує просвітницький прогресистський імпульс "imperium sine fine dedi" на деміургійний дискурсоцентричний "завжди-те-перішній" час, побудований на Гомеровому каноні "in medias res". Принцип взаємопроникнення, трансфузії ліричного й епічного, автобіографічного й історичного, фікційного та документального компонентів складає у "Кан-тос" багаторівневий художній хронотоп, побудований на модерністсько-му принципі монтажу, який посутньо залежить від концепту деміурга, та радикально відрізняється від структурування ренесансного, бароково-класицистичного й романтичного епосів. Пролептична та етіологічна поетика традиційних епосів та функція авторського слова в них опукло виокремлює такі конститутивно оригінальні прийоми модерного епосу, як монтаж і калейдоскопічна оптика, спонтанність поетичного вислов-лювання, поєднання соціального і художнього, самоусвідомлена рефлек-сивність, недовіра до центруючого наративу автора чи ліричного героя. Разом з тим ще в давньоанглійському епосі відчитується реверсивний, зворотній рух частин. Такий човниковий, або версифікаційний, погляд на історію як ідею вічного повторення складає основу хронотопу "Кантос". Версифікація як похідне від versus (повернення) реалізована Паундом за лекалами рефреноцентричних моделей європейських твердих поетичних форм, котрі об’ємно репрезентовані в історичному дискурсі поеми. У віршах Тичини, київських неокласиків і Мандельштама ця ідея втілена в ізоморфних образах чорнозему й плуга, які символізують як модерніст-ський деміургійний потенціал слова творити світи, так і трагічну долю українського "розстріляного відродження", висловленого в багатозначних образах-бустрофедонах, що органічно поєднують конотаційний ореол плуга, ріллі й версифікації.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://lib.ndu.edu.ua/dspace/handle/123456789/1749
Розташовується у зібраннях:Література та культура Полісся. Випуск 98 (2020 р.)

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
10.pdf533,61 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.