Фігури експресивного синтаксису в поетичній творчості Василя Симоненка

Abstract

Стаття присвячена дослідженню та класифікації фігур експресивного синтаксису, що функціонують у мові поетичних творів Василя Симоненка. Встановлено роль засобів експресивного синтаксису в поетичному мовленні В. Симоненка, покласифіковано виявлені фігури за типами, розкрито причини їх використання та роль у мовотворчості поета, що забезпечує глибше зрозуміння особливостей образного мовомислення митця зокрема та літературних процесів шістдесятих років ХХ століття загалом. З’ясовано, що експресивні фігури поетичних текстів В. Симоненка репрезентують широкий спектр емоційно-психологічних реакцій і станів ліричного героя, аксіологічних вимірів фрагментів поетичної картини світу автора. Аналіз експресивних фігур уможливлює глибше розуміння світоглядної позиції автора-шістдесятника поетичних текстів, індивідуально-авторського бачення й специфічного оцінювання довкілля крізь призму додаткових, виразно емотивно-оцінних, семантичних планів лексем і фразем та їх комбінацій. Експресивність мовотворчості Василя Симоненка можна простежити фактично на всіх рівнях мовної системи, проте використання фігур експресивного синтаксису (явищ виразно самобутніх) належить до домінантних рис його ідіостилю. Фігури експресивного синтаксису увиразнюють емоційно-психологічні реакції та стани лірич-ного героя, посилюють аксіологічні параметри лексем і фразем у складі фігур, засобів експресивного синтаксису поезій В. Симоненка. Виявлено низку домінантних функцій фігур експресивного синтаксису в поезіях В. Симоненка: звертання акцентують увагу на особі, певному предметові чи явищі, репрезентують емоційні стани ліричного героя, увиразнюють мовлення поезій; вставні конструкції передають ставлення автора до описуваного, зображуваного; вставлені конструкції несуть додаткові повідомлення, зауваження, доповнення; еквіваленти речень найчастіше виконують спонукальну, заперечну та емоційно-оцінну функції; ампліфікація використана для посилення напруженості повідомлення, для надання контексту перелічувальної інтонації; градація посилює напруженість повідомлення; номінативні речення надають чіткості та зрозумілості мовленому, привертають увагу до певного об’єкта; еліпсис ужитий із метою досягнення напруження й стислості повідомлення; парцеляція посилює експресивність поетичних текстів, надає їм самобутніх рис; асиндетон залучає читача до участі в подіях, уможливлює наявність домислів, збагачення змісту описуваних фрагментів; замовчу-вання посилює емоційність та напруженість мовлення.