ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК МАЙСТЕРНОСТІ ХОРОВИХ ДИРИГЕНТІВ В ПРОЦЕСІ БАКАЛАВРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ

Abstract

Проблема формування та розвитку професійної майстерності хорових диригентів набуває особливої значущості внаслідок впровадження нового стандарту за спеціальністю 025 «Музичне мистецтво» для першого бакалаврського рівня вищої освіти. Диригентська діяльність відрізняється багатозначністю мистецьких завдань, оскільки містить організаційну складову (залучення в творчий процес колективу співаків), управлінське цілепокладання, художнє проєктування, дієвий аналіз, діагностичну методику тощо. Професійна багатоплановість особистості майбутнього диригента – хормейстера обумовлює необхідність застосування в освітньому процесі синтезу підходів, сучасних технологій, сугестивно-педагогічних та вокально-технічних засобів і прийомів, що корелюють з прикінцевими програмними результатами навчання. Комплексний характер фахової підготовки майбутніх хорових диригентів ґрунтується на засадничій місії диригента, як інтерпретатора кращих зразків національної та світової хорової літератури, який в системі подієвого музичного просвітництва відкриває перед слухацькою аудиторією світ високого мистецтва. Саме диригент вибудовує вокальну палітру звучання хору, конструює художню форму кожного опусу відповідно до його стилістично-жанрових характеристик, відповідно до традиційних та власних естетичних ідеалів генерує образну сферу кожного твору, вибудовує сценічний імідж та траєкторію розвитку хорового колективу. Стаття присвячена розгляду особливостей формування та розвитку майстерності хорових диригентів в процесі бакалаврської підготовки: висвітлено змістовні компоненти освітнього процесу, його організаційно-художні завдання, визначено процесуальну специфіку диригентської педагогіки, її комплексний характер, якому притаманний синтез ряду підходів – особистісного, діяльнісного, комунікативного, інтегративного, компетентнісного, інформаційного. Узагальнено сутність асоціативного підходу до навчання диригентів. Описано основні процеси навчання диригування відповідно до асоціативного підходу та особливості синтетичного підходу. Охарактеризовано методи розвитку техніки диригування, зокрема, звернено увагу на мануальну семантику в теоретичному та практичному аспектах, описано такі прийоми розвитку диригентської майстерності як вербально-інтонаційний тренінг, просторово-акустичні уявлення, моделювання формоутворювальних версій.