БІОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ КРОВІ НА ФОНІ ХРОНІЧНОГО ПІЄЛОНЕФРИТУ

Abstract

Медико-біологічними дослідженнями доведено, що до 40-річного віку у людини нирки зазвичай вже втрачають близько 40 % своїх функціональних можливостей. Це означає значну втрату здатності організму “фільтрувати” токсини і виводити їх з організму. Захворювання нирок – це захворювання, пов’язані з патологічними змінами в органах сечостатевої системи. Частіше зустрічаються: запальні захворювання нирок (пієлонефрит, піонефроз, туберкульоз нирки), сечового міхура (цистит), сечовипускального каналу (уретрит). Хвороби нирок часто мають безсимптомний перебіг патологічного процесу. Тому більшість людей звертають увагу, коли вже з’являються симптоми патології, що розвивається, і процес переходить в хронічний. Пієлонефрит і сечокам’яна хвороба складають до 70 % всієї урологічної патології. Ці захворювання з різною частотою зустрічаються у всіх вікових групах. Жінки 30-40 років страждають пієлонефритами в 4–5 разів частіше, ніж чоловіки, що обумовлене анатомічними особливостями будови і розташування жіночої уретри. За даними патологоанатомічної статистики, пієлонефрити виявляються до 20 % всіх розтинів, хоча за життя цей діагноз був встановлений не більше ніж в 1/4 частини хворих. 25 % людей, що перенесли гострий пієлонефрит, через 2–2,5 роки встановлюють хронічну форму захворювання. Метою нашого дослідження є вивчення біохімічних та клінічних показників крові на фоні хронічного пієлонефриту у жінок 22–35 років. На тлі хронічного пієлонефриту у жінок спостерігається достовірне підвищення вмісту загального білірубіну, креатиніну, сечовини та показника тимолової проби, що вказує на наявність запального процесу та порушення функціонування нирок. В периферійній крові спостерігається лейкоцитоз за рахунок збільшення нейтрофілів та моноцитів, що також вказує на запальний процес. Особливу увагу слід звернути, що майже всі показники периферійної крові жінок, які страждають на хронічний пієлонефрит, значно перебільшують такі показники практично здорових жінок, але при цьому вони знаходяться на верхній межі клінічних референтних показників.