Старослов’янізми в мовній картині світу Пантелеймона Куліша

Abstract

Статтю присвячено розглядові старо(церковно)словʼянізмів у творчості П. Куліша. Коротко акцентується увага на літературному процесі XIX ст., у якому помітне місце займає творчість П. Куліша, що є ключо-вою постаттю в українському національному відродженні ХІХ ст., оскіль-ки доба його творчості – активний період формування нової української літератури й нової української літературної мови. Узагальнено результати попередніх мовознавчих досліджень щодо вивчення індивідуального мовного стилю П. Куліша. Відзначається значення ролі архаїчної лексики як джерела лексичного збагачення української літера-турної мови її стилістичного урізноманітнення, розкриваються шляхи взаємовпливу старо(церковно)словʼянської та української мов. На базі низки фонетичних, словотвірних, лексичних та семантичних ознак визначено старо(церковно)словʼянізми, ужиті письменником, та їх місце в системі сучасної української літературної мови. У статті також проводиться аналіз використання П. Кулішем старо(церковно)словʼянської лексики в його прозі, віршах, перекладах, епістолярію. Звертається увага на ціле-спрямоване формування письменником "високого стилю" творів усіх його жанрів. Розкривається суть фонетичного оформлення старо(церковно) словʼянізмів, їх словотвірні ознаки та стилістичне навантаження у тво-рах письменника. Робиться висновок, що П. Куліш сприяв розширенню й збагаченню словника тогочасної української літературної мови, у якому поряд були слова книжної й розмовної конотації. Особливу увагу приділено стилістичному потенціалу старо(церковно)словʼянізмів у творчості П. Куліша. Стилістичне навантаження старо(церковно)словʼянізмів у творах письменника полягає в поглибленні психологічної характеристики персонажів, індивідуалізації їхньої мови, у створенні урочисто-піднесеного звучання.