Вербалізація концепту земля в мовотворчості Олександра Довженка

Abstract

У статті здійснено аналіз засобів і способів вербалізації концепту земля в мовотворчості О. Довженка. З’ясовано, що концепт земля належить до ключових, етнічно маркованих часовими й просторовими вимірами знаків української етнокультури. Виявлено особливості осмислення й вербалізації концепту земля в мовотворчості О. Довженка, які полягають у поєднанні денотативних, узуально фіксованих значеннєвих планів (земля – третя від Сонця велика планета; місце життя й діяльности людей; верхній шар земної кори; речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земної кори; ґрунт, який обробляють і використовують для вирощування рослин; країна, край, держава, Вітчизна) та конотативних, репрезентованих лексико-семантичними варіантами символьних знаків етнокультури, креативно й психоментально маркованими (земля – символ буття, величі, неперевершеної краси, стійкости, нескорености ворогові, джерело чуттєвости, земля-страдниця та ін.). Простежено механізми індивідуально-авторської вербалізації концепту, в основі якої постала сакралізація української землі в мовотворчості О. Довженка, її обожнення, репрезентація як знака української етнокультури. Художній дискурс митця засвідчує, що впродовж віків українці захищають, оберігають, обожнюють і шанують рідну землю.