Мовомисленнєва об’єктивація концепту «сонце» в романі Сергія Жадана «Ворошиловград»

Abstract

Статтю присвячено дослідженню засобів і способів мовомисленнєвої об’єктивації концепту «сонце» в романі Сергія Жадана «Ворошиловград» на лексико-семантичному рівні, виявленню та характеристиці вербалізаторів концепту, визначенню їхніх ключових семантичних планів, емоційнопсихологічного навантаження та функцій у тексті твору. Виявлено, що на просторах роману мовомисленнєва об’єктивація концепту «сонце» базується на характеристиці низки його універсальних параметричних складників (колір, температура, джерело світла, рухи у просторі, час доби тощо) та їхній трансформації, на індивідуальних інтерпретаціях, додаткових рисах, ціннісних вимірах, описах кольорової гами, форми, наявності запаху. З’ясовано, що нове бачення сонця як ключового орієнтира в просторі й часі збагачене семантичними складниками, відтворенням почуттєвої сфери, відчуттям сонця як феномена, маркованого умовами регіонального географічно-кліматичного довкілля, природним ландшафтом, осонням, національною флорою і фауною, які позначені глибоким етноцентризмом. Констатовано, що найчастотнішими в романі постають онтологічні, екзистенційні та стилеідентифікаційні засоби мовомисленнєвої об’єктивації концепту «сонце», репрезен-товані самобутнім поєднанням епітетів, несподіваних порівнянь і метафорично-персоніфікаційних моделей. Вони репрезентують узаємодію об’єктивного і суб’єктивного чинників у сприйнятті фрагментів довкілля, є маркерами мовотворчості С. Жадана, ідентифікаційною рисою його ідіостилю.