Цифрова залежність молоді в умовах віртуалізації соціальної взаємодії

Abstract

Стаття є комплексним теоретичним обґрунтуванням та розкриттям сутності цифрової залежності молоді як складного соціального феномену, що виникає в умовах віртуалізації соціальної взаємодії, із особливим акцентом на специфіку її прояву в контексті сучасних кризових викликів та воєнного стану в Україні. Для досягнення поставленої мети використано комплекс загальнонаукових методів, зокрема теоретичний аналіз та синтез міждисциплінарної наукової літератури для з’ясування генезису поняття інтернет-залежності, системний аналіз для розгляду цифрової адикції як індикатора розладу соціальної структури на різних рівнях, а також феноменологічний підхід для опису «циклу відчуження» та процесів соматизації. У роботі встановлено, що в умовах тотальної віртуалізації диджиталізація фундаментально трансформувала архітектуру соціальної взаємодії, перетворивши цифрову грамотність на базову умову соціальної функціональності особистості. Виявлено амбівалентну природу онлайнактивності в умовах війни, де початковий адаптивний характер копінгстратегій під впливом хронічного стресу поступово трансформується в деструктивну інкапсуляцію. Деталізовано структуру розладу, що включає формування нав’язливих станів, втрату часової саморегуляції, ерозію реальної комунікації та деформацію морально-етичних орієнтирів. Особливий акцент зроблено на соматизації – патологіях опорно-рухового апарату та порушеннях циркадних ритмів, що виступають симптомами крайнього ступеня соціальної депривації. Наукова новизна полягає в уточненні механізмів формування цифрової залежності як форми девіантної адаптації до несприятливого соціуму, а також у інтеграції понять «циклу відчуження» та «соціальної інкапсуляції» стосовно молоді в умовах воєнного часу. Обґрунтовано необхідність переходу від репресивних методів контролю до парадигми зміцнення життєстійкості та відновлення соціального функціонування через розвиток офлайн-активностей. Практична значущість результатів полягає у визначенні конкретних діагностичних ознак для раннього втручання та формулюванні алгоритму соціальної роботи, що базується на сімейному консультуванні, підвищенні медіакомпетентності та створенні безпечних просторів для реальної соціальної взаємодії. Отримані висновки можуть бути використані при розробці профілактичних програм та в системі підготовки фахівців допоміжних професій.