ЕВОЛЮЦІЯ МУЗИЧНИХ СТИЛІВ У СКРИПКОВОМУ ВИКОНАВСТВІ

Abstract

Творчий проєкт присвячено дослідженню становлення та розвитку скрипкового мистецтва й спрямований на поглиблення розуміння історичних і виконавських традицій. Метою творчого проєкту є комплексне дослідження становлення та еволюції скрипкового мистецтва від витоків зародження інструмента до формування виконавських стилів різних епох з подальшим аналізом особливостей інтерпретації скрипкових творів В. А. Моцарта, Дж. Б. Граціолі, Л. Дьяконенко та Л. Коена у контексті історично сформованих виконавських традицій. У першому розділі розглянуто історію становлення скрипки – від ранніх смичкових інструментів (фіделей, ребеків, віол, ліри da braccio) до класичної форми скрипки, створеної майстрами Брешії та Кремони. Описано еволюцію конструкції, тембру та виразових можливостей інструмента, внесок видатних майстрів – Андреа Аматі, Антоніо Страдіварі та Джузеппе Джованні Баттіста Гварнері. Також простежено розвиток скрипкового мистецтва в різні історичні епохи: бароко, класицизм, романтизм, модерн. Розкрито, як культурні та естетичні зміни впливали на виконавську техніку, музичне мислення та роль скрипки в музичному житті Європи. Другий розділ зосереджено на творчому діалзі між чотирма композиторами різних епох — Дж. Б. Граціолі, В. А. Моцартом, Л. Коеном та Л. Дьяконенко – через порівняння їхніх творів та духовно-естетичних засад. Показано, що попри історичну й стильову віддаленість, їх об’єднує спільний художній жест: музика як форма внутрішньої молитви, як спосіб передати світло й глибину людських переживань. Розділ демонструє спадкоємність музичної традиції від барокової Венеції до сучасного Ніжина, простежує, як одна емоційна інтонація – тихе «Адажіо» – проходить через століття й трансформується у творчості Граціолі, юного Моцарта, Коена та Дьяконенко. Аналіз основних творів («Аделаїда», «Адажіо», «Hallelujah» та «Ніжність») показує, як спільний емоційний імпульс втілюється у різних музичних мовах, зберігаючи ідею духовного дихання, ніжності й світла.