СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО РОЛЬ ОКСИДАТИВНОГО СТРЕСУ В ПАТОГЕНЕЗІ ХРОНІЧНОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ

Abstract

Хронічна серцева недостатність є однією з найактуальніших проблем сучасної кардіології, що характеризується високою поширеністю, значною смертністю та суттєвим зниженням якості життя пацієнтів. В Україні захворювання вражає понад 1,7% дорослого населення, а серед осіб похилого віку його частота сягає 20%. Патогенез хронічної серцевої недостатності є складним і багатофакторним, включаючи нейрогуморальні, гемодинамічні та метаболічні порушення, серед яких важливе місце займає оксидативний стрес. Оксидативний стрес виникає внаслідок дисбалансу між утворенням активних форм кисню та ефективністю антиоксидантної системи. У фізіологічних умовах активні форми кисню виконують регуляторні функції, однак їх надлишок призводить до ушкодження білків, ліпідів і нуклеїнових кислот. Основним джерелом активних форм кисню є мітохондрії, а їх надмірна генерація спостерігається за умов ішемії, гіпоксії, запалення та дії екзогенних чинників. У розвитку хронічної серцевої недостатності оксидативний стрес сприяє мітохондріальній дисфункції, зниженню енергетичного забезпечення кардіоміоцитів, порушенню скоротливої здатності міокарда та ремоделюванню серця. Важливу роль відіграють також процеси ендотеліальної дисфункції, активація запалення та утворення токсичних сполук, зокрема пероксинітриту. У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю відзначається підвищення рівня активних форм кисню у поєднанні зі зниженням активності антиоксидантних ферментів, що поглиблює патологічні зміни. Антиоксидантна система, представлена ферментами (супероксиддисмутаза, каталаза, глутатіонпероксидаза) та неферментативними компонентами, відіграє ключову роль у підтриманні прооксидантно-антиоксидантного балансу. Незважаючи на перспективність антиоксидантної терапії, її клінічна ефективність залишається неоднозначною, що зумовлює необхідність подальших досліджень. Таким чином, оксидативний стрес є важливою ланкою патогенезу хронічної серцевої недостатності і потенційною терапевтичною мішенню, а поглиблене вивчення його механізмів відкриває нові можливості для вдосконалення лікування та профілактики захворювання.