«But Fire thought she'd really rather be Water instead»: Торі Еймос та її практика природного оповідання

Abstract

У студії в контексті нерозривної органічної співдієвості / співдіяльності рівнів музично-лірично-перформативної мови Торі Еймос пильно розгляда-ється специфіка оповідної практики американської авторки-виконавиці кінця ХХ – початку ХХІ століття, і зокрема її лірична складова. Цю практику пропонована розвідка інтерпретує як концептуально (та поетикально) природну й таку, що містить в якості дієвого (політичного) інструменту природну інтроспекцію. Остання у доробку Еймос, як виявляє аналітика лірики, розгортається у площині від спонтанно-інтуїтивного до виважено-рішучого жесту, а також від самоспоглядання до шанобливого (с)прийнят-тя світу. Подібне неієрархічне коливання підважує глибоко вкорінене у за-хідній традиції уявлення про, в кращому разі, (спів)існування суб'єкта та так званого навколишнього середовища, й актуалізує натомість роботу із природним за межами бінарних позначень на кшталт «внутрішнє-зовнішнє». Субверсивність такої роботи гарантована, як намагається продемонстру-вати ця розвідка, її специфічними інструментальними та топологічними характеристиками. Зокрема, поетикально убезпечена екологічна праця (йдеться про критичну важливість практики дослухання та вибудовуван-ня стосунків), яка всуціль означує творчий факт музикантки, воднораз наснажує її звернення до природного як до топосу, у висліді чого Еймос розкриває емансипаторний потенціал природної інтроспекції. Остання, будучи розглянута у студії з посиланням на міркування Елізабет Ґрос щодо найпотаємнішої та найтіснішої інтеракції матеріальності та ідеальності, втілює природну логіку триваючого й продовжуваного ста-новлення, що емансипує. Практика ж оповідання, у варіанті розповідачки / співачки історій Торі Еймос, утверджується в її якості природної практи-ки продовження / відтворення життя.