Опера «Втікачі» Михайла Вериківського в контексті культурно-мистецької спадщини України кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Abstract

У статті розглядається опера «Втікачі» Михайла Вериківського – композитора, диригента-хормейстера музичної культури України першої половини ХХ століття. Досліджено місце оперного жанру в його мистець­кій спадщині. Простежується зв’язок розвиток творчості Вериківського-композитора із закладеними Миколою Лисенком традиціями національної оперної музики. Проаналізована його діяльність як диригента в Київському та Харківському оперних театрах України, показано те значення, яке мав для формування оперного стилю Маестро досвід роботи музичним редактором. Охарактеризовано камерні опери композитора на сюжети класиків української літератури Тараса Шевченка («Сотник»), Леоніда Глібова («Байка про Будяка й Троянду»). Акцентовано увагу на опері «Втікачі» за оповіданням «Дорогою ціною» М. Коцюбинського. Проаналізо­вано музичну драматургію твору: І частина – «Біля перелазу», ІІ – «В дорозі», ІІІ – «На полонині, роль лейтмотивів та оркестрового супроводу, жанровий синтез камерної опери та оперного етюду у творі. Обґрунто­вано специфіку вокальних партій головних персонажів Остапа та Соломії, яка ґрунтується на розмовних інтонаціях прози першоджерела та відтво­рюють психологічну глибину образів. Підкреслюється як визначаль­ні не зовнішні події, а внутрішні переживання героїв, відображені в музичному розвитку, тонкі психологічні деталі їх характерів. Висвітлю­ється супе­речлива доля твору в радянський період, зокрема негативне сприйняття його офіційною критикою після горезвісної постанови ЦК КП(б)У 1948 року та відсутність театральних постановок за життя автора. Закценто­вано увагу на прем’єрному показі опери у форматі радіоспектаклю (Київ, 1957) та першій сценічній постановці в незалежній Україні у режисурі Е. Митницького (Київ, 1996). Наголошено на націєтвор­чості як світогляд­ній формі самовираження митця, дотриманню ним власних художніх принципів, звертанню до національно-історичної тематики попри вкрай несприятливу для творчості ідеологічну політику «советської епохи». Підкреслюється творча сміливість композитора, його непохитність у трактуванні й сценічному втіленні ідейного задуму твору як свідчення високої мистецької зрілості та громадянської стійкості митця.