Проза Ганни Барвінок 1880–1890-х років: проблематика й поетика

Abstract

У статті розглянуто прозові твори Ганни Барвінок 1880–1890-х років: оповідання, образки, подорожні нариси тощо. Після деякої перерви перо авторки знову набуло сили й виразности. Натоді Ганна Барвінок – представниця найстаршої генерації українських письменників, котра ввійшла в літературу в 60-х роках ХІХ ст. Мала проза Ганни Барвінок того часу здебільшого диспонує випробуваною в українській літературі формою викладу «з уст народу»: сюжет твору доводить до читача оповідач, переважно з селянського середовища, який розлого, з багатьма відступами розповідає про своє життя або ж історію когось із близьких чи знайомих. Дбаючи про вивершеність оповіді, нерідко про її стенографічну точність, письменниця іноді уневажнює композиційну злагодженість оповідання, перевантажуючи його зайвими епізодами, описами, сюжетними лініями. Твори письменниці є цінним джерелом для вивчення мови, побуту, звичаїв, інтересів, переживань простої людини. Персонажі Ганни Барвінок діяльні й активні, вони борються за своє щастя, обстоюють свій вибір, своє право на життєву самореалізацію. Оповідання та образки письменниці наснажено психологізмом, крізь який оприявнено духове єство української жінки – переважно пасіонарної особистости, котра, попри страждання й матеріальні нестатки, вміє тішитися найменшими радощами буття, здатна на глибокі почуття, має цілу систему виховання дітей у дусі християнських морально-етичних норм та цінностей. Герої та героїні творів активні, цілеспрямовані, харизматичні, здатні кинути виклик життєвим незгодам у боротьбі за власну щасливу долю. Майже кожен із персонажів Ганни Барвінок є носієм індивідуальної та соціальної філософії буття, сповненого віри в високі морально-етичні засади, у власну долю, в «набігання своєї тропи» на широкому світі. Пильна увага письменниці до народного генія (пісень, легенд, переказів, повір’їв) ферментує появу в її творах казково- легендарних модифікацій сюжету, що зближує окремі з них з естетикою романтизму.