КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТТЯ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО СТРЕСУ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТЕЗАУРУС

Abstract

Стаття присвячена концептуалізації психологічного поняття «стійкість до стресу» в сучасній психології та визначенню його місця серед інших психологічних явищ. Автор акцентує увагу на різноманітності психологічних категорій і термінів, що застосовуються для визначення здатності особистості протидіяти стресу. На основі теоретичного аналізу наукових джерел із психології здійснено розмежування між термінами: стійкість до стресу, стресостійкість, резильєнтність, резильєнс, резистентність, копінг, життєстійкість, емоційна стійкість особистості тощо. Усі вони позначають здатність особистості протистояти стресу, однак мають різне семантичне й функціональне наповнення. Виявлено, що поняття «стійкість до стресу» і «стресостійкість» особистості є синонімічними та взаємозамінними термінами. Натомість інші поняття класифіковано за параметром смислового спрямування стійкості людини до стресу. Отже, виокремлено психофізіологічний і психосоціальний аспекти стійкості особистості до стресу. Поняття «резистентність», «психологічна стійкість» та «емоційна стійкість» зараховано до психофізіологічного аспекту стійкості до стресу, терміни «життєстійкість», «резильєнтність», «копінг» – до психосоціального аспекту. Здійснено аналіз теоретичних підходів і поглядів науковців на кожне з наведених психологічних явищ і визначено спільні й відмінні ознаки з явищем стійкості особистості до стресу. Автор пропонує розглядати стійкість до стресу як багатокомпонентне явище, яке поєднує вроджені психофізіологічні властивості й набуті навички, сформовані через навчання та життєвий досвід. Стресостійкість включає два аспекти – психофізіологічний, пов’язаний із біологічними й темпераментальними особливостями, і психосоціальний, що базується на індивідуальних і соціальних чинниках.