Ганна Барвінок в освітленні літературної критики доби раннього Модерну

Abstract

У статті досліджено сприйняття прози Ганни Барвінок у літературній критиці початку ХХ ст. Зокрема, з’ясовано обставини спалаху зацікавлення постаттю письменниці, висвітлено розбіжності між різними літературними таборами у ставленні до її творчості і поступове вироблення модерного розуміння «етнографізму» у світлі перспектив національного мистецтва. Дослідницька основа цієї розвідки – рецептивно-естетичний підхід до критики як посередниці між красним письменством і публікою, класикою і сучасною літературою, традиційними і новаторськими стильовими течіями. Першу хвилю уваги до оповідань Ганни Барвінок підняв Борис Грінченко публікаціями до сорокаліття від початку її творчості. Згодом появилися аналітичні і концептуальні інтерпретації Олександра Грушевського, Дмитра Дорошенка, Людмили Старицької-Черняхівської. Часопис «Українська Хата» запросив письменницю до співпраці, а хатянські критики-неоромантики переосмислювали її творчість крізь призму національного самоусвідомолення, орієнтуючи сучасників на багатющі традиції національного мистецтва. Критику і публіку вабили мистецькі якості прози Ганни Барвінок. Модерністи, особливо хатяни, звертали увагу на недооцінені попередниками і сучасниками стилістичні і світоглядні риси співачки жіночої долі, які, на їхнє переконання, були варті засвоєння й дальшого розвитку в новітньому мистецтві. Природність і витончені форми першоособової нарації, пісенність і ліричність оповідного мовлення, по-жіночому чутливе і вдумливе світовідчуття виявилися суголосними з естетичними потребами і новітніми віяннями модерної доби. Вивчення рецепції творчості Ганни Барвінок тодішньою критикою веде до висновку: для доби Модерну властиве не тільки відмежування від позитивізму, а й свідоме апелювання до певних, переважно романтичних, традицій, як-от «філософія серця», естетизм, індивідуалізм.