Концепт «свій/чужий» у романі Сергія Жадана «Інтернат»

Abstract

У статті наголошується, що у своєму романі «Інтернат» Сергій Жадан зображує російсько-українську війну очима пересічної людини, яка звикла всі¬ля¬ко сторонитися суспільно-політичного життя. Головний герой тво¬ру – учитель української мови і літератури однієї зі шкіл на сході України Павло Іванович, якого, проте, всі звуть просто Пашею. Він живе за прин¬ципом: я нікуди не вмішуюся, нікого не підтримую, мене це не стосується. Паша звик жити у створеному ним внутрішньому світі. Це така собі людина у футлярі. Особлива увага зосереджена на тому, що Паша постійно ховає голову в капюшон своєї куртки – своєрідний кокон. Однак створений ним внутрішній комфорт несподівано руйнує війна, яка прийшла на його малу батьківщину, а відтак виникла невідкладна проблема: потрібно з району залізничної стан¬ції, де він мешкає, їхати до окупованого бойовиками міста, щоб забра¬ти з інтернату неповнолітнього племінника. Отже, Паші чи не вперше в житті доводиться брати на себе відповідальність за іншу людину, до чого він не звик. Окрім того, йому потрібно нарешті визначитися, хто для нього «свій», а хто «чужий». У розвідці акцентовано, що на долю центрального героя твору Сергія Жа¬да¬на випали три непрості дні в січні 2015 року, які значною мірою вплинули на його свідомість. У функції Пашиного антипода виступає Ніна – директор¬ка інтер¬нату, у якої кардинально інший світогляд. Вона не тільки цікавиться сус¬пільно-політичним життям, а й активно демонструє свою проукраїнську по¬зицію. Ніна, ризикуючи своїм життям, не боїться наодинці кинути виклик бойо¬викам, котрі намагаються скинути із фасаду інтернату державний прапор. Виявлено, що герої роману проходять іспит на моральність і людяність. Вони зазвичай потрапляють у ситуацію, коли потрібно визначитися: на чиєму вони боці – Добра чи Зла. Суттєва еволюція відбувається й у свідо¬мості головного персонажа. У фіналі твору Паша фактично відмовляється від свого «нейтралітету». Він повертається додому. Додому не лише в сенсі до свого житла чи на територію, що під контролем української армії, а й у більш глибокому моральному аспекті. Він, здається, нарешті визначився, хто для нього «свій», а хто «чужий».