Інтерпретаційна парадигма творчості В. Домонтовича

Abstract

У статті відображено етапність формування інтерпретаційної парадигми художньої творчості Віктора Домонтовича, людини виняткових здібнос- тей і талантів, яскравої, інтелектуальної постаті в українському науко- вому й літературному світі. Станом на сьогодні, звичайно ж, маємо вже більш-менш усталену академічну версію прочитання художньої творчості цього митця, адже В. Домонтович нарешті вивчається у профільних кла- сах старшої школи. Проте шлях до справжнього Домонтовича ще триває. Парадигма авторських концепцій бачення художніх домінант творчості письменника охоплює кілька позицій. У статті пропоновано актуалізувати погляди насамперед Ю. Шереха-Шевельова, який відносить Домонтовича до неокласиків. Зазвичай до неокласиків зараховують групу поетів – Максима Рильського, Миколу Зерова, Павла Филиповича, Освальда Бургардта (пізні- ше Юрія Клена) і Михайла Драй-Хмару. Проте дослідник реставрує проце- суальність формування цієї групи і чітко вписує Домонтовича у цю хроно- логію, зазначаючи, що В. Домонтович стоїть ближче до початку групи ніж М. Рильський і М. Драй-Хмара. М. Шкандрій кодифікує В. Домонтовича як авангардиста насамперед через прагнення до зміни та деканонізації класики й визнаних авторитетів, формальні експерименти. Натомість С. Павличко відзначає певну спорідненість ідей В. Домонтовича з ідеями екзистенціалізму, адже на перше місце у творах письменника виходить конфлікт раціонального та ірраціонального начал у нашій свідомості. До- слідниця Ю. Загоруйко акцентує увагу на психологізації романів В. Домон- товича та впливах фройдизму. Найбільш розлогими сучасними досліджен- нями творчості В. Домонтовича стали монографії В. Агеєвої та М. Гірняк, де дослідниці розглядають художній доробок письменника в контексті становлення й розвитку модернізму, зокрема інтелектуальної прози.