Творча спадщина Антоніо Вівальді в розвитку виконавської фаготової школи: регіональний та світовий контекст

Abstract

У статті досліджуються твори А. Вівальді, видатного композитора епо­хи Бароко, та робиться акцент на його вагомому внеску у розвиток фа­гота, як сольного інструмента, збагачення його виразового потен­ціалу в часи становлення інструментально-ансамблевої музики XVII – першої половини XVIII століть. Суперечлива й контрастна у своєму естетичному вимірі, доба Бароко позначена оновленням мовно-стилістичного тезауру­су, наро­дженням нових жанрових і формотворчих моделей, що засвідчили новий якісний етап розвитку духових інструментів, на якому самодостат­нього утвердження фагота, як повноцінного інструмента, було досягну­то зав­дяки творам А. Вівальді. У багатьох із них, зокрема з-поміж 46 concerto grosso, композитор паралельно з іншими інструментами вводив фагот як солюючий інструмент. Крім того, його використано майже в кожному концерті для мішаних складів, зокрема: для флейти, гобоя, скрип­ки, фагота й баса; для viola d’amore, двох гобоїв, фагота, двох валторн і basso continuo тощо. Особливо перспективним у розвитку кон­цертного репертуару для фагота виявилося його поєднання з тембром віолончелі або загалом зі смичковими інструментами та клавесином, які виконували basso continuo. Наділений від природи високорозвиненим відчут­тям темб­ру, композитор сміливо змішував звучання цього інстру­мента зі струнною групою, тракту­ючи його як рівнозначний. Композитор А. Вівальді надав фаготу не менш важливого значення, ніж смичковим, і це виявило його тембральні можли­вості. У добу Бароко фагот ще не був концертним інструментом, а в оркестрі використовувався лише з басовою функцією. Заслуга А. Вівальді полягає в тому, що він випередив свій час, розкрив можливості інструмента й уже на початку зародження жанру концерту звер­нувся до фагота і створив численні прекрасні твори для нього. Компо­зитор заклав підвалини сучасного репертуару для фагота й створив рекордну кількість сольних концертів – 39. Ці твори з їхньою віртуозною технікою, виразною музичною думкою, енергією розвитку та відточеними формами і нині становлять золотий репертуарний фонд поряд із творами Моцарта й Вебера. У такий спосіб А. Вівальді здійснив подвійну революцію – як у жанрі концерту, так і в техніці гри на фаготі.