ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВОЄННИХ ВИКЛИКІВ СУЧАСНОСТІ

Abstract

У статті проаналізовано феномен життєстійкості особистості як складного багатовимірного утворення, що забезпечує здатність людини ефективно функціонувати в умовах стресу, кризових ситуацій та соціальних викликів. Здійснено теоретико-методологічний аналіз цього феномену та визначено педагогічні і соціальні умови її формування в сучасних реаліях. Розкрито теоретико-методологічні підходи до вивчення життєстійкості, визначено її компоненти та основні фактори формування. Зокрема, окреслено ключові фактори формування життєстійкості (біологічні, психологічні, соціальні) та базові компоненти (цілеспрямованість, контроль, прийняття виклику, відповідальність, гнучкість мислення та здатність до рефлексії). Показано, що формування життєстійкості потребує педагогічної підтримки, спрямованої на формування навичок саморегуляції, критичного мислення, соціальної активності й конструктивних стратегій подолання стресу. Окрему увагу приділено сучасним практикам формування життєстійкості в Україні, зокрема запровадженню з 2023 року експериментального проєкту комплексної соціальної послуги з формування життєстійкості та розбудові мережі центрів життєстійкості у територіальних громадах. Визначено центри життєстійкості стали важливий чинник трансформації соціальних послуг в Україні, який забезпечує новий формат підтримки населення, формуючи культуру життєстійкості, зміцнюючи соціальну згуртованість, підтримуючи ветеранів. Зроблено висновок, що формування життєстійкості є стратегічно важливим напрямом соціальної та освітньої політики держави, спрямованим на підвищення адаптивного потенціалу населення, розвиток соціальної згуртованості й збереження психічного здоров’я в умовах сучасних воєнних викликів.