Проблема універсальності сприймання руху та часу у творах мистецтва

Abstract

У статті досліджено проблему універсальності сприймання руху та часу у творах образотворчого мистецтва. Сприймання творів мистецтва стосується не лише перцептивних процесів та когнітивної сфери людини, а становить особистісну та світоглядну проблему, оскільки пов’язано з системою сформованих стереотипів особистості – когнітивних фенотипів, що формуються в процесі життєвого та професійного досвіду. Традиційними поглядами на сприймання руху та його інтенсивності в образотворчому мистецтві, що тривалий час вважалися універсальними, було сприйняття напрямку руху зліва направо як більш природного і швидкого, а руху справа наліво відповідно як ускладненого, повільного й менш інтенсивного. Ці положення стали основою для експериментального дослідження сприймання руху та часу у творах мистецтва, в якому взяли участь дві групи респондентів. Експериментальна група (N=38) складалася з осіб, які не є близько знайомі з мистецтвом та правилами побудови композиції. Контрольна група (N=30) складалася зі студентів, які професійно вивчають мистецтвознавство та образотворче мистецтво. В якості експериментального матеріалу досліджуваним були запропоновані картини відомих художників, де переданий рух з певною швидкістю та інтенсивністю. Кожна картина була представлена в оригінальному та дзеркальному відображенні, де рух був відображений у зворотному напрямку. Результати дослідження були проаналізовані за допомогою статистичного тесту λ Колмогорова-Смирнова, що демонструє наявність або відсутність закономірностей у виборі досліджуваними номерів картин, які відповідають прямому чи зворотному руху на картині. За допомогою даного тесту також здійснено гендерне порівняння особливостей сприймання руху і часу у творах мистецтва. Результати експериментального дослідження ставлять під сумнів універсальність сприймання руху та часу в образотворчому мистецтві і потребують перевірки в подальших дослідженнях.