Гетеротопія художнього простору у горорі

Abstract

Від зображених Стівеном Кінґом локусів мурашки йдуть по шкірі. Проте, такий ефект досягається не завдяки страхітливості декорацій. У творах американського письменника тлом для сюжетних подій часто постають буденні, звичні простори, які наділені низкою незвичних властивостей. Розмірковуючи над локусом готелю «Оверлук» у романі «Сяйво» («The Shining», 1977), автор зауважує: «…номери готелів зазвичай самі по собі викликають страх, чи не так?». У художньому світі горорів Кінґа страх можуть викликати й інші, здавалось б, цілком безпечні місця – скажімо, бібліотека. Саме вона і стає квінтесенцією жаху в оповіданні «Бібліотечний поліцейський» («The Library Policeman»), яке було вперше опубліковане у збірці «Чотири після півночі» («Four Past Midnight», 1989). Експлікувати природу художніх просторів у горорі можуть їхні гетеротопні властивості. Зосередженість гетеротопії на опозиціях, здатність поєднувати їх у межах одного фізичного простору стає єднальною ланкою із горором. Відтак, мета цієї статі – дослідити художній простір гетеротопії у жахах Стівена Кінґа, окреслити його специфіку. В аналізі локусу бібліотеки в оповіданні «Бібліотечний поліцейський» ми покладаємося на теорію гетеротопії Мішеля Фуко, а також на напрацювання американських дослідників Ґері та Мері Редфордів. Є підстави вважати, що простір гетеротопії дозволяє горору утримувати зв’язок між реальним світом читача і фікційним світом художнього твору. Ця властивість гетеротопії є визначальною, адже дозволяє горору реалізувати його головну функцію – афективну. Крім того, гетеротопії пов’язані з трансформацією суб’єктивності. Гетеротопні простори ніби резонують із простором свідомості і пам’яті протагоністів та оприявнюють їхній травматичний досвід, болісні переживання, нав’язливі прагнення і бажання. Ми також вважаємо, що концепція гетеротопії виявляється продуктивною принагідно до метафікційних властивостей горору.