СОЦІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ УЧНІВ: СТРУКТУРА, КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ

Abstract

У статті аналізуються погляди на визначення соціальної активності особис- тості з точки зору філософії, соціології, психології та педагогіки. Розкривається сутність феномену соціальної активності учнів закладів загальної середньої освіти як складного особистісного утворення, яке визначається й регулюється комплексом установок, уявлень, переконань, звичок, стереотипів поведінки, які реалізуються в соціальній сфері суспільства й пов’язані з діяльністю в соціумі та дозволяють їм успішно адаптуватися і здійснювати його перетворення, рівень сформованості яких визначає самоактуалізацію та соціальну поведінку підростаючого покоління з метою самореалізації. Автор докладно аналізує структуру соціальної активності учнів. Виділяє емо- ційно-мотиваційний, екзистенціально-ціннісний, когнітивний, рефлексивний та операційно-діяльнісний компоненти. Усі компоненти соціальної активності учнів знаходяться в тісному взаємозв'язку один з одним, регулюючи, доповнюючи, розширюючи, наповнюючи значенням один одного. Також акцентується увага на тому, що судження про рівень сформованості соціальної активності учнів має ґрунтуватися на інформації про ступінь сформованості її структурних компо- нентів, отриманої за допомогою конкретних критеріїв і показників. Тож у статті автор обґрунтовує критерії, показники та рівні сформованості соціальної актив- ності учнів. Визначено, що екзистенціально-мотиваційному компоненту відпові- дає критерій "спрямованість на інтереси і потреби суспільства", емоційно- аксіологічному – "вираженість відношень до соціальних цінностей та емоційних переживань", когнітивному – "соціальна пильність", рефлексивному – "співпри- четна автономність", а операційно-діяльнісному – "наднормативна соціально значуша діяльність і поведінка". Зазначає, що виділені критерії та їх показники відображають найважливіші характеристики соціальної активності особисто- сті учня й дозволяють визначити рівень її сформованості.